Через віки з любов’ю
Літературно-музична зустріч з Вічною Книгою Кохання
Мета. Прокласти стежку до Країни Поезії Кохання. Познайомити з кращими зразками інтимної лірики, звернути увагу на образ Прекрасної Музи в житті та творчості поетів різних часів. Прагнути відчути життєдайну силу кохання, вчити віддавати своє тепло іншим людям, виховувати культуру почуттів. Розвивати художній смак, удосконалювати навички виразного читання.
(На сцені пари змінюють одна одну.
Поезії читаються на доні класичної музики. Звучать пісні про кохання
у виконанні учасників художньої самодіяльності. Виконується вальс)
(На сцені 4 хлопці-читці)
(Слайд 1)
1-й читець.
Все начинается с любви…
Твердят:
«Вначале
было
слово».
А я провозглашаю снова:
Все начинается
с любви!
(Слайд 2)
2-й читець.
Все начинается с любви:
И озаренье,
и работа,
глаза цветов,
глаза ребенка –
все начинается с любви.
(Слайд 3)
3-й читець.
Все начинается с любви.
С любви!
Я это точно знаю.
Все,
даже ненависть –
родная
и вечная
сестра любви.
(Слайд 4)
4-й читець.
Все начинается с любви:
мечта и страх,
вино и порох.
Трагедия, тоска и подвиг –
Все начинается с любви.
Весна шепнет тебе:
«Живи».
И ты от шепота качнешься.
И выпрямишься.
И начнешься.
Все начинается с любви!
( Р.Рождественский)
(На сцені ведучі – хлопець і дівчина)
(Слайд 5)
1-й ведучий.
Кохання... Ніхто й ніколи не в змозі буде до кінця пояснити, що ж це таке.
Це велика загадка життя, яку прагнув розгадати не один мудрець, не один поет оспівав його в піснях.
(Слайд 6)
2-й ведучий.
І не завжди зрозумієш, чи те, що постукало в твою душу, справжнє почуття.
І кожен відповідь шукає у власному серці.
(Слайд 7)
1-й ведучий.
Ось чому Книгу Кохання ми продовжуємо писати й сьогодні.
(Слайд 8)
2-й ведучий.
І буде вона дописуватися завжди, поки під небом всесвіту житиме хоч один поет.
(Слайд 9)
1-й ведучий.
Ми не беремося вичерпати цю тему. Пісня про любов – пісня багатьох різних сердець.
(Слайд 10)
2-й ведучий.
Сьогодні ми ледь торкнемося їх – хай забринять їх струни…
(Слайд 11)
1-й ведучий.
Це буде ода про красу і силу любові, про її мужність, про причетність до всіх прекрасних поривів і помислів.
(Слайд 12)
(Виходить перша пара)
(Слайд 13)
Він.
Як не любов, то що ж це бути може?
А як любов, то що ж таке вона?
Добро? – та ж в ній скорбота нищівна.
Зло? – але ж муки ці солодкі, Боже!
Горіти хочу? – бідкатись не гоже.
Не хочу? – то даремна скарг луна…
(Слайд 14)
Вона.
Вдалині від тебе не тужу, не плачу,
Розуму не трачу, як тебе побачу,
А проте, як часом довго не стріваю,
Все чогось сумую, все когось шукаю.
І в журбі до серця підплива питання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?
(На сцені ведучі – хлопець і дівчина)
(Слайд 15)
3-й ведучий.
Про кохання написано багато.
4-й ведучий.
Про кохання написано так мало.
(Слайд 16)
3-й ведучий.
Багато, тому що перед нами тисячі рядків поезій, мелодій, народжених хвилюваннями та роздумами.
4-й ведучий.
Мало, тому що це почуття – невичерпне, як і саме життя.
(Слайд 17)
3-й ведучий.
Візьміть у руки том Шекспіра й почитайте його сонети.
4-й ведучий.
Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Олександр Блок, Леся Українка, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко – перерахувати усіх неможливо.
(Слайд 18)
3-й ведучий.
Але всі вони допомагають нам усвідомити, що кохання - це велике почуття, і заради нього люди творять дива.
4-й ведучий.
Дозвольте ж подарувати вам низку чудових свідоцтв величі людського серця.
(Слайд 19)
(Виходить друга пара)
(Слайд 20)
Вона.
Франческо Петрарка все своє життя присвятив коханню до однієї жінки.
366 віршів. Стільки, скільки днів у високосному році. Вона була реальною жінкою, та для нього недосяжною. І все ж кохання до Лаури очищало поета від скверни, було джерелом щастя, радощів.
(Слайд 21)
Він.
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік
Солодкий біль опечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене струн ясний потік!
Благословенні будьте серця рани
І вимовлене пошепки ім’я
Моєї донни – ніжне і кохане,
І ті сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в’яне,-
Й ти, неподільна радосте моя!
(Ф.Петрарка)
(Виходить третя пара)
(Слайд 22)
Вона.
Відомий шотландський поет Роберт Бернс і Джин Армор зуміли пронести своє кохання крізь усі складності життя. Її батько був категорично проти шлюбу доньки з бідним поетом. І все ж вони відстояли кохання. А своїми іменами, Роберт і Джин, назвали близнят, що народилися першими.
(Слайд 23)
Він.
Моя любов – рожевий квіт
В весінньому саду,
Моя любов – веселий спів,
Що з ним я в світ іду.
О, як тебе кохаю я,
Єдиная моя!
Тому коханню не зміліть,
Хоч висхнуть всі моря.
Нехай посхнуть усі моря,
Потануть брили скал,
А ти навік, любов моя, -
Аж згасне сонця пал.
(Р.Бернс)
(Виходить четверта пара)
(Слайд 24)
Вона.
Данте Аліг’єрі покохав Беатріче на все життя. Кохання, що почалося в дитинстві, жило в його серці завжди. ЇЇ ім’я він зробив безсмертним.
(Слайд 25)
Він.
Така владарка мого серця мила,
Така вона вродлива і проста,
Що біля неї з подиву несила
Підняти зір і рознімить уста.
Їй очі освітила доброта,
Покора милостива стан повила.
Здається, по землі іде свята,
Що нам про вищу силу ознаймила.
(Данте Аліг’єрі)
(Виходить п’ята пара)
(Слайд 26)
Вона.
Олександр Пушкін закохувався не один раз у своєму житті. Анна Олєніна - жінка, з якою відомий поет прагнув пов’язати своє життя. Та на пропозицію руки і серця її батьки рішуче відмовили. Прощання з любов’ю сповнене ніжності.
(Слайд 27)
Він.
Я вас любил: любовь еще, быть может,
В душе моей угасла не совсем:
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.
(О. Пушкін)
(Виходить шоста пара)
(Слайд 28)
Вона.
„Ти завжди в мені, коли я буваю сам-один; ти в мені – як моє горе, моя праця і моя кров». Так писав великий француз Оноре де Бальзак своїй коханій Евеліні Ганській.
16 років з дня отримання першого листа від прекрасної іноземки до одруження, наповнених любов’ю, зустрічами, спілкуванням, подорожами. А коли прийшов такий жаданий день – день одруження, його щастю не було меж.
(Слайд 29)
Він.
Бальзак – пані Карро, 17 березня 1850 року.
„Ми з вами такі давні друзі, що ви саме від мене маєте дізнатися про щасливу розв’язку цієї великої і і прекрасної сердечної драми, яка тривала протягом шістнадцяти років. Отже, три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку кохав, кохаю більше, ніж колись, і яку кохатиму до самої смерті. Мені здається, що господь винагородив мене шлюбом за всі випробування і пережиті труднощі. У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни. Зате в мене буде прегарне літо і найтепліша осінь”.
(Слайд 30)
Вона.
На щастя доля відпустила йому неповних 5 місяців. Життя обірвалося тоді, коли Бальзаку найбільше хотілося жити.
(Виходить сьома пара)
(Слайд 31)
Він.
І не дивно, що символ здійснення мрій про кохання – червоні вітрила - створив саме Олександр Грін. Адже сам він був романтиком. Лише романтик може продати своє останнє демісезонне пальто, щоб у день народження коханої подарувати їй кошик троянд.
(Слайд 32)
Вона.
Склоняю низко голову пред Александром Грином,
Безмолвно и восторженно гляжу ему во след.
А он в костюме стареньком идет худой и длинный,
Осенним южным городом, где прожил много лет.
Довольный и ликующий, сегодня он в ударе,
Идет сквозь ветер северный, не замечая слез,
Пальто демисезонное он продал на базаре,
Чтоб в день ее рождения купить корзину роз.
( Марк Лисянский)
(Слайд 33)
Він.
Щороку в день народження дружини Гріна в домі-музеї ставлять кошик троянд перед її портретом як пам’ять про кохання великого романтика.
(Виходить восьма пара)
(Слайд 34)
Вона.
Згадаймо Івана Франка і Ольгу Рошкевич, їх перше чисте і світле кохання. У листі до Кримського Іван Якович писав: «Ще в гімназії я влюбився в дочку одного руського священика. Наша любов тяглась 10 літ, батьки зразу були схильні мені, надіючись, що зроблю блискучу кар`єру, але по моїм процесі … заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого…Се був для мене важкий удар». Він любив її все життя.
(Слайд 35)
Він.
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що хтось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима туга,
Се любов моя плаче так гірко.
(Іван Франко)
(Виходить дев’ята пара)
(Слайд 36)
Вона.
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
(Леся Українка)
(Слайд 37)
Він.
Так писала Леся Українка до Сергія Мержинського, до свого нареченого, товариша, порадника. Тяжко пережила вона втрату коханої людини. Пізніше Леся напише пораду своїй сестрі, яка залишається цікавою для нас і буде актуальною для людей різного віку.
(Слайд 38)
Вона.
«Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби, скільки можеш і як можеш, то менше буде жалю, ніж коли б ти все розміряла, розважила і відклала на завтра, бо «завтра» не завжди приходить».
(Виходить десята пара)
(Слайд 39)
Він.
Олександр Кочетков написав вірш, який прославив його ім’я також під впливом кохання. Разом із дружиною вони відпочивали в Адлері. Його відпустка закінчувалася раніше. І тому він купив квиток лише для себе. Дружина буквально вмовила його на вокзалі залишитися, і він не поїхав, вирішив ще один день провести з нею.
(Слайд 40)
Вона.
А на другий день вони дізналися, що поїзд, яким він мав їхати, попав в аварію і найбільше постраждав його вагон. А друзі, які очікували дома, повірили в його смерть. Кочетков був упевнений, що це кохання врятувало його від смерті. Тоді й з`явилася «Баллада о прокуренном вагоне».
(Слайд 41)
Он.
- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана -
Прольемся чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана –
Прольется пламенной смолой.
(Слайд 42)
Она.
-Пока жива, с тобой я буду –
Душа и кровь нераздвоимы –
Пока жива, с тобой я буду-
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду –
Не забывай меня любимый, -
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.
(Слайд 43)
Он.
- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
(Слайд 44)
Она.
-За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба – я и ты.
(Слайд 45)
Он.
- Но если я безвестно кану –
короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
(Слайд 46)
Она.
-Я за тебя молиться стану,
чтоб не забыл пути земного,
я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.
(Слайд 47)
Автор.
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.
(Слайд 48)
Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не пощадила
Рука, зовущая вдали.
(Слайд 49)
- С любимыми не расставайтесь!
- С любимыми не расставайтесь!
- С любимыми не расставайтесь!
- Всей кровью прорастайте в них –
- И каждый раз навек прощайтесь!
- И каждый раз навек прощайтесь!
- И каждый раз навек прощайтесь!
Вместе:
Когда уходите на миг!
(На сцені ведучі – хлопець і дівчина)
(Слайд 50)
5-й ведучий.
Кохання – це вимогливе почуття як до себе, так і до коханого. Музика звучить у кожному з нас. Але людина тим і велична, що вона – диригент цього оркестру життя. Вона може все або нічого.
(Слайд 51)
6-й ведучий.
Зробіть цю музику чарівною чи перетворіть на тріску, яка плистиме, підхоплена хвилями почуттів. Кожному потрібно навчитися керувати своїми почуттями, а головне - вміти чекати справжнього глибокого кохання.
(Слайд 52)
Читець.
Світлий сонет
Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця,
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вишенька,
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.
Вона в житті спіткнулась з неприємністю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
(Ліна Костенко)
(Слайд 53)
Читець.
Почему так бывает часто:
Любишь ты, но не любит он.
Ждешь ты встречи, но все напрасно,
Но в тебя он сов сем не влюблен.
А соседский мальчишка робко
На окно твое ложит цветы.
Почему так бывает часто:
Любит он, но не любиш ты.
Так было все время и будет,
Для того мы на свет рождены.
Когда мы любим – нас не любят,
А любят нас, но не любим мы.
(Виходить одинадцята - дванадцята пара)
(Слайд 54)
Він.
Чим зміряю свою любов до тебе?
Чи височінню зоряного неба?
Чи глибиною моря-океану?
Чи шириною золотого лану?
Нема на світі ще такої міри,
Щоб зміряти могла криницю віри,
І вірності – джерельної святині,
І горя у малесенькій сльозині…
Я стверджую тобою і собою:
Любов лиш можна зміряти - любов’ю.
(Слайд 55)
Вона.
Спини мене, отямся і отям:
така любов буває раз в ніколи;
вона ж промчить над зламаним життям,
за нею ж будуть бігти видноколи,
вона ж порве нам спокій до струни,
вона ж уста поспалює вустами,
спини мене, спини і схамени,
що поки можу думати востаннє,
що поки можу, але вже не можу,
настала черга й на мою зорю,
чи біля тебе душу відморожу,
чи біля тебе полум’ям згорю.
(Слайд 56)
Він.
Стань журавкою – з тобою полечу,
Стань тривогою – я буду ласкою
Стань ти нічкою – зорею засвічу,
Стань дитиною – я буду казкою.
Маком зацвіти – я чистим променем
В пелюстках твоїх назавше житиму,
Відцвітеш – тоді залишусь спомином...
І любитиму.
(Слайд 57)
Вона.
В вечірній час, коли кругом
Сповите все глибоким сном,
Я любий голос відчуваю: «Тебе кохаю»,
І я благаю: «Обізвись,
Прилинь до мене, в сні з’явись!»
І знову ледве відчуваю: «Тебе кохаю».
(Слайд 58)
Він.
На світі все повторюється знов:
І потиск рук, і погляди, й слова.
Сніг змінює шум живий дібров,
Погаслий промінь знову ожива.
(Слайд 59)
Вона.
Повторюється, кажеш? Ні і ні!
Воно щораз приходить, як нове:
Нова трава буяє по весні.
Нова доба до нових звершень зве.
(Слайд 60)
Він.
Прислухайся: і слово нескладне,
Що вимовлялося мільйони раз,
В якусь хвилину свіжістю війне,
Новою гранню зблисне, як алмаз.
(Слайд 61)
Вона.
І навіть коли яблуні цвітуть
Тим самим цвітом край мого вікна.
То зовсім не в повторенні тут суть –
В оновленні невпинному вона.
(На сцені хлопець і дівчина тримаються за руки)
(Слайд 62)
Він.
Я стискаю руку білу
Отак, як колись було…
Вона. Це стільки вже літ пролетіло.
Він. Це стільки ж води утекло!
Вона.
Ми іншими зовсім стали.
Лиш небо – таке ж голубе.
(Слайд 63)
Він. А як я… любив тебе…
Вона. А як я… тебе кохала…
Він. Кохала? Невже – кохала?
Вона. Любив? Та невже - любив?
Він. Так чом же ти не сказала?
Вона. Так чому ж ти не говорив?
(Пауза)
(Слайд 64)
Вона. Чуєш, дочка у мене…
Він. Дочка? А у мене – син.
Вона.
Буває все на віку,
Час – недаремно лине.
Він.
Може, твою дочку
Син мій колись зустріне.
(Слайд 65)
Вона.
Може, ітимуть діти
Пліч-о-пліч в житті своїм,
Та тільки ніхто у світі,
Ніхто не розкаже їм:
Він.
Ні люди, ні клени опалі,
Ні небо оце голубе –
(Слайд 66)
Вона. І як я тебе кохала,
Він. І як я любив тебе.
(На сцені ведучі – хлопець і дівчина)
(Слайд 67)
7-й ведучий.
«Природа сказала жінці: будь прекрасною, якщо можеш, мудрою, якщо хочеш, але розсудливою ти повинна бути неодмінно», - писав Бомарше.
8-й ведучий.
Безперечно, в житті дівчини, жінки трапляються, як і будь-якої людини, розчарування. Іноді доводиться стиснути в кулак усі свої почуття і пережити, і вистояти,і не втратити себе як людину, як жінку.
(Слайд 68)
Читець.
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
І не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
Важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
Не розміняй на спотички доріг,
Бо кості перевернуться в гробницях
Гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
І від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
Та що поробиш, - тільки до воріт,
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
І дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
(Ліна Костенко)
(Слайд 69)
Читець.
Гордым легче, горде не плачут
Ни от ран, ни от душевной боли.
На чужих дорогах не маячат,
О любви, как нищие, не молят.
Широко расправленные плечи
Не грызет их зависти короста.
Это правда: гордым в жизни легче,
Только гордым сделаться не просто.
(Слайд 70)
(На сцені всі учасники Під музичний супровід виконується вірш М.Сингаївського «Любити жінку».)
(Слайд 71)
1.Любити жінку – відкривати світ,
Де святом зацвітає все буденне.
Любити жінку – цілувати слід,
Де йшла вона і думала про мене.
(Слайд 72)
2. Де в муках світ народжувався знов,
Сльозою, мов росою умивався.
Де я втрачав таку близьку любов
І до страждання серцем прилучався.
(Слайд 73)
3.І голосом уже пошерхлих трав
Земля вологи з вічності благала.
А я вмирав і знову оживав,
І спрага жити все перемагала.
(Слайд 74)
4. Життя – то над усе!
І в кожному із нас
Дзвенить його мелодія обнови.
І чар душі не стишився, не згас,
Де все одвіку зіткане з любові.
(Слайд 75)
5. Любити жінку – чемно до землі
Вклонятися і сумніву не мати.
З мого двокрилля – на однім крилі:
Кохана, Дівчина, Дружина, Мати.
(Слайд 76)
6. Злилося все у поклику: любить!
І рання зустріч, і розлука пізня.
Та в небі не потьмарилась блакить,
І в серці ще не заніміла пісня.
(Слайд 77)
7. Я слухаю. І чую, наче грім,
Рокоче невпокорене жадання.
Та я щомиті відчуваю в нім
Душі безцінний дар – моє кохання.
(Слайд 78)
8. Не зраджу. Не стужію. Не зроню
Людської гідності: повік любити.
Лише любов ми вибрали в рідню.
І гріх спокутуєм в її молитві.
(Слайд 79)
9. Любити жінку – відкривати світ,
Як дереву, квітчатись верховіттям.
Любити жінку – дарувати цвіт
Собі і друзям, і найменшим дітям.
(Слайд 80)
Він. Допоки рід людський буде ділитися на чоловіків і жінок, на леді і джентльменів, буде продовжуватися кохання…
Вона. Яке даруємо ми… Він. Яке дарують нам…
|